Номер 15 від 11 квітня 2008р.

Партія регіонів: аналіз сьогодення, плани на майбутнє

19 квітня у Києві проходитиме ХІ з’їзд Партії регіонів. Йому передує проведення конференцій в партійних організаціях різного рівня. Такі конференції відбулись 28 та 29 березня в Малинських міській та районній організаціях ПР. На порядок денний було винесено кілька питань, актуальних і вагомих, у першу чергу, для громади міста та району. Обговорювались питання, які є визначальними для подальшої долі Житомирської області – це події в Житомирській обласній раді, загальнодержавні проблеми, зокрема, питання вступу України до НАТО. Не оминули увагою і питання, які стосуються безпосередньо внутрішніх партійних процесів та завдань.

Делегати та запрошені висловили вкрай негативну оцінку діяльності нинішнього уряду, констатуючи переконливі факти його непрофесійності та популізму — це і різкий ріст цін, галопуюча інфляція, погіршення взаємин із стратегічним партнером Росією, невиконання низки передвиборчих обіцянок.

Схвальний відгук одержала резолюція, прийнята на ІІ Всеукраїнському з’їзді депутатів всіх рівнів у Сєверодонецьку. Нагальними і важливими визнані питання реалізації курсу на розвиток і пріоритет місцевого самоврядування та вирішення питання вступу України в НАТО лише шляхом проведення референдуму.

Учасники конференцій висловили свої зауваження і пропозиції щодо проекту нової редакції Статуту партії та змін до програми ПР, визначились із першочерговими завданнями, які стоять перед міською і районною організаціями та шляхами їх вирішення.

Наприкінці були обрані делегати на Житомирську обласну партійну конференцію.

Голова Малинської міської організації Партії регіонів

Валерій Марценюк.

Кобилку Ксюшу найвищій людині планети замінив легковик «Шевроле»

У найкремезнішого чоловіка світу Леоніда Стадника з житомирського села Подолянці — велика радість.

Знаючи про чималі клопоти, з якими щодня стикається цей «малюк» (2 м 55 см), Президент України подарував йому автомобіль «Шевроле Такума». На прохання глави держави машину адаптували для Леоніда на запорізькому АвтоЗАЗі-ДЕУ так, щоб чоловік почувався у ній зручніше, ніж у громадському транспорті, в якому він не поміщається. Віктор Ющенко першим прокатав сільського велета на його машині. Їздили столичною вулицею Банковою, де розміщений президентський «штаб».

Після повернення з Києва додому поліський «малюк» поділився своїми враженнями від подарунка з журналістами. — Чи сподобався тобі подарунок? — Звичайно. Колір машини гарний, у салоні незручностей для мене немає. Я сиджу непрямо, інакше впирався б головою у дах, а трохи відхиляю спинку вбік — і тоді почуваюся чудово. На заводі мого «Шевроле» трішки переробили — опустили «сидушку», нахилили підлікотники.

— Це правда, що ти писав Президентові про допомогу? — Ні, жодного листа не було, я нічого не просив. З Віктором Андрійовичем зустрічався 19 січня 2006 року у столичній лікарні «Феофанія», де проходив обстеження. Президент сам виявив ініціативу, сказав, що при можливості вирішить питання з автомобілем для мене. Особливої надії я не мав. Минув час, про ту розмову забув. Подарунок став для мене великим сюрпризом.

— Про що говорив з Президентом цього разу? — Про життя. Віктор Андрійович знає обставини мого побуту, цікавився, що змінилося за останні два роки після нашої першої зустрічі. Розпитував про здоров’я. — Водити машину вмієш? — Ні, водійських прав не маю. Для мене обладнали місце пасажира. А водія якось підшукаю. Це значно легше, ніж знайти автомобіль, в який би я міг залізти. — Не хочеш навчитися сам керувати своїм «Шевроле»? — Час покаже. — Для машини на подвір’ї є гараж? — У мене ніколи не було ніякої техніки, тож немає і гаража. «Шевроле» стоїть у дворі. Кажуть, накривати його брезентом не можна — краще хай стоїть під навісом. Можливо, з часом люди допоможуть з гаражем.

— З Києва до Подолянців добирався своїм ходом? — Додому повертався подарованою машиною. Чого було понад двісті кілометрів трястися у «бусику», якщо маю своє авто? Так почувався спокійніше. Спочатку було незвично, але поступово звикаюся з тим, що я — господар «Шевроле». Підходжу до машини і подумки кажу собі: «Моя…».

— Куди тобі хочеться найперше поїхати своїм авто? — Треба спершу владнати всі справи з документацією, провести техогляд. А тоді, мабуть, виберемося у наш райцентр Чуднів, можливо, у Бердичів. Хочеться на все подивитися, бо давно не виїжджав за межі села. Хоча, з іншого боку, те, що я бачив, повертаючись з Києва, мене насторожило. Коли чув по телевізору про високі ціни на бензин, не думав, що все це правда. Коли подивився на вивіски автозаправок, стало страшно. Як же ті заправники знали, що мені мають автомобіль подарувати, що ото взяли та й підняли ціни?

— Доводилося чути, що раніше Президент подарував тобі і костюм? — За вказівкою Віктора Андрійовича його швець пошив мені одяг — і буденний, і святковий.

—Чи є інші добродійники, які допомагають тобі? — Якось зателефонував мені Михайло Галій, товариш з Калуша, що виготовляє для мене взуття. Вітав, цікавився, чи потрібна мені якась допомога. Я обіцяв звернутися до нього трішки пізніше, коли заспокоюся. Приїхав додому пізно ввечері — була перша година ночі. Ніяк не могли влягтися емоції. Ліг спати десь о третій. А вже о 5.15 підйом, треба йти працювати по господарству.

— У власників нових речей є традиція «обмивати» покупки, щоб служили довго. Може, і ти з Президентом по бокалу шампанського випив?

— Не довелося. Машину «обмивав», але не з Віктором Андрійовичем. Президент — людина зайнята. Дякую і за те, що викроїв для мене півгодини.

— Кажуть, попри велику зайнятість домашнім хазяйством, ти знаходиш час і для Інтернету.

— У 2005 році київська телекомунікаційна компанія подарувала мені комп’ютер і безкоштовно підключила через супутник до Інтернету. Якщо є вільна хвилина, сідаю за монітор, перевіряю електронну пошту. Пишуть мені багато. Не хочу оприлюднювати свою адресу, бо вона одразу потрапить у чорні каталоги, а тоді вірусів не оберешся.

— Ти сказав, що прокидаєшся о 5.15… — Це вже я припізнився. Зазвичай встаю раніше. У мене дві корови — Ласуня і Білка, кобилка Ксюша, є телята, свині, птиця, треба їх доглянути. Маємо сад, город. З сестрою Ларисою даємо всьому цьому лад. Та й мама допомагає у міру можливостей. Господарство, як мовиться, і для душі, і для того, щоб жити. Продукти першої необхідності: м’ясо, молоко, сир, яйця, картоплю, буряки, моркву не купуємо. Але, щоб усе це мати, потрібно важко працювати.

— Як односельці сприйняли новину про подарунок від Президента?

— Ті, з ким спілкувався, бажають щастя, здоров’я. Кажуть: «Дай Бог, щоб машина бігала». Можливо, хтось і заздрить. Я їх розумію — це звичайні людські почуття…

Іван ФАРІОН.

Донецькі бізнесмени незаконно вирубували ліс у Народицькому районі

Директор Народицького лісхозу разом із 26-річним лісничим Віталієм Смоліним обійшли територію лісу — кілька сотень гектарів вирубано

— Тисячі пеньків, сотні спустошених ділянок і купа гілок — ось те, що ми побачили, коли стали до роботи, — розповідає директор підприємства «Народицький лісхоз АПК» Зенон Красовський. — Чим довше ходили лісом, тим більше знаходили пеньків. А згідно з документами, на цій території — густий ліс.

Незалежна комісія встановила, що дерева, переважно сосни, зрізані на суму понад 3,5 млн. грн. Результати перевірки направили до Житомирської обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України, Управління боротьби з організованою злочинністю і Управління боротьби з економічними злочинами.

Державне підприємство «Народицький лісхоз АПК» — це 10 тис. гектарів соснового лісу. Після Чорнобильської катастрофи цій території присвоєна друга категорія забруднення.

— У матеріальній оцінці вказано, що здійснювалася самовільна вирубка на площі кількох сотень гектарів, — говорить лісничий Смолін.

— Це при тому, що фіксували тільки дерева, зрізані влітку. Що нам робити далі?

Аби зрізати сосни, потрібно отримати дозвіл від «Житомироблагролісу».

Перед тим дерева повинен дослідити лісопатолог. Проте в минулому році на вирубку дерев ніхто не давав санкцій.

Лісничі знайшли злочинців. Ними виявилися п’ять чоловіків віком до 25 років. Вони мешкали в закинутій хатині в селі Гуто-Мар’ятин.

Один із злочинців — місцевий житель, четверо приїхали з Донеччини. Протягом двох років чоловіки зрізали дерева бензопилами. Під час затримання пояснили, що дозволив їм це робити колишній лісничий Сергій Мудревський і лісник Сергій Конюх. Деревину здавали по 22 грн. за кубометр двом підприємцям із Донецька. Кримінальну справу проти них ще й досі не порушили.

— Спочатку ми все перевіряли, — відмічає начальник райвідділу міліції Віктор Бородій. — Потім матеріали забрала Овруцька міжрайонна прокуратура. Мабуть, там й досі перевіряють.

З прокурором Народицького району зв’язатися не вдалося. Його заступник про вирізування лісу нічого не знає.

За словами екологів, для відновлення дерев потрібно десятки мільйонів гривень і часу не менше, ніж 80 років.

Олена ГРИЩЕНКО

Скільки «коштує» дитина?Під час вагітності майбутня мама переживає незрівнянні відчуття

Дитина — щастя, яке переповнює жінку, змушує забути навіть про дискомфорт. Проте настає час, і фінансові труднощі спускають майбутніх батьків з небес на землю. Кошти, які держава виділяє на допомогу при народженні дитини, є краплею у морі стосовно тієї суми, яку доводиться витратити. Як мама маленької донечки, я тепер добре розумію, з якими проблемами стикається жінка у цей період життя.

Виносити... Особисто в мене витрати розпочались уже на першому місяці вагітності, адже потрібно було вживати дорогі вітаміни і таблетки для збереження дитини.

Ці препарати я пила до п’ятого місяця, і кожного разу з сімейного бюджету доводилося виділяти до трьохсот гривень. Далі, як і у кожної майбутньої мами, виникла проблема з гардеробом. Мені пощастило, бо сестра недавно також народила і свої «вагітні» речі передала мені у спадок. Протягом дев’яти місяців доводилось здавати недешеві аналізи. Мабуть, у кожної жінки під час вагітності виникають ті чи інші проблеми, адже імунітет ослаблений, і якщо є якась прихована «болячка», то вона може дати про себе знати. У моєму випадку збій дала щитовидна залоза, яка виробляла занадто багато певного гормону, що спричиняє сильне серцебиття і загальне ослаблення організму.

Проте, щоб виявити причину тахікардії, довелося оббігати не одного лікаря: і терапевта, і кардіолога, і ендокринолога. Звичайно, аналізи та препарати, приписані цими лікарями, коштували досить дорого. І лише завдяки дільничому гінекологу, під наглядом якої я перебувала, вдалося встановити причину недуги.

З новою проблемою стикнулася, коли оформляла декретну відпустку. Коли завагітніла, за станом здоров’я працювати не могла, тож довелось звільнитися.

Прикро, коли жінка здорова й добре почувається, може працювати до декрету, то й декретні отримує високі.

А якщо майбутня мама не може дозволити собі ходити на роботу і витрачає шалені гроші на різні засоби, щоб зберегти дитину, то їй і заплатять копійки. Де ж тут соціальна справедливість? У тому, що безкоштовна медицина — це порожній звук, ще раз переконалась, коли домовлялась із лікарем про пологи. Народити... Пологи не були важкими. Коли настав час розраховуватись, я взяла у жменьку сто п’ятдесят доларів і запитую, скільки коштують послуги. Відповідь була для мене, як сніг на голову: двісті п’ятдесят умовних. У цей момент просто відібрало мову, але чесно зізналась, що не розраховували на таку суму, тому даю тільки сто п’ятдесят, а сто додам завтра.

Перший шок змінився обуренням: «За що такі гроші?», адже лікарка присвятила мені кілька годин під час пологів, не рахуючи кількох короткочасних консультацій до і після них.

Чимало людей таких грошей не заробляють і за місяць.

Коли гінеколог побачила мою реакцію, прийшла в палату і ще раз ошелешила: «Ти не думай, що переплатила. Пологи коштували сто п’ятдесят умовних, коли ковбаса була по п’ятнадцять гривень, а тепер дорожче!».

Можливо, хтось інший сказав би зухвалій лікарці кілька «теплих» слів, та, вислухавши всі докори, я покірно покивала головою на знак згоди.

Такі випадки непоодинокі. Напевно, кожен читач «ЗВ», міг почути подібне від своїх родичів чи знайомих. І коли хтось із заздрістю промовляє: «Ви ж отримаєте вісім з половиною тисяч гривень державної допомоги!», свербить язик сказати, що ці гроші вже витрачені ще до виписки з пологового будинку.

Адже заплатити лікарю — це одне, а ще потрібно «віддячити» акушерці, педіатру, медсестрам, санітаркам за дрібні послуги. Не обходиться і без святкової програми: відео- та фотозйомка.

Відео коштує вісімдесят гривень, за кожне фото потрібно викласти по вісім гривень. Ще й святкова церемонія обійдеться в півсотні.

Звичайно, від цього можна відмовитись, але кожні батьки хочуть, щоб народження їхньої дитини було особливим і запам’яталося на все життя.

Зоряна Васильчук, м. Житомир

За варениками з вишнями говорили про НАТО

Новини провідних світових агенцій у вівторок розпочиналися з подій у Києві — у столиці України перебував президент Сполучених Штатів Америки Джордж Буш.

Питання, які вирішували під час цієї поїздки, мали стратегічне значення — насамперед для України. Віктор Ющенко вираз-но дав зрозуміти, що орієнтується на західний курс — економічний і безпековий. І попри зустрічні вітри, не збирається з нього звертати.

Президент України Віктор Ющенко і його американський колега Джордж Буш погодили «Дорожню карту» у взаєминах між обома країнами на найближчі два роки. Говорили про космічне партнерство, зокрема про українські ракети для американських супутників. Та головною темою було поглиблення відносин із Північноатлан- тичним альянсом, приєднання України до плану дій щодо вступу до НАТО, яке жваво дебатується нині в Європі.

Американський лідер дав зрозуміти Віктору Ющенку, що США цілковито підтримують Україну у цих намірах. І переконуватимуть підтримати її своїх політичних партнерів — Францію і Німеччину.

Буш зізнався, що особисто розмовляв з керівниками провідних держав-членів Альянсу і вмовляв їх не встав- ляти палиці у колеса євроатлантичного воза України. Американський президент заявив, що членство у НАТО є в інтересах України, що воно не нестиме загрози іншим країнам, зокрема Росії. Буш запевнив, що Москва не зможе заблокувати питання щодо приєднання України до ПДЧ. А США будуть послідовними у своїй підтримці Украї- ни.

Віктор Ющенко запевнив, що на майбутньому референдумі щодо вступу до НАТО українці дадуть позитивну відповідь на це питання. І навів статистику: якщо у 2005 році за вступ у НАТО висловлювалися 17 відсотків населення, у 2007 — 30 відсотків, то тепер вступ до Альянсу підтримують 40 відсотків українців. За словами Віктора Ющенка, у нього є хороше передчуття щодо підсумків саміту НАТО у Бухаресті.

Заяви Ющенка і Буша негативно сприйняли противники НАТО в Україні і за її межами. Партія регіонів попередила, що приєднання України до ПДЧ може призвести до нової холодної війни між Сходом і Заходом, а також до… техногенних катастроф. А російська Держдума обмовилася про те, що у разі зближення України з НАТО рекомендуватиме своєму уряду денонсувати Договір про дружбу з Україною, який діє до квітня 2009 року. Нова ж угода, на думку російських депутатів, стане можливою лише за умови, що Україна пролонгує перебування Чорноморського флоту у Криму ще на 20 років… Утім, як вважає російський політолог Станіс- лав Белковський, Росія вже втратила останні важелі і можливості впливу на вирішення питання вступу України до НАТО.

За його словами, цей шлях України може прискоритися або загальмуватися, однак Москва на це вже не впливатиме… Буш також провів переговори з українською делегацією у розширеному фор- маті, за робочим сніданком поспілкувався з прем’єром Тимошенко, спікером Яценюком, лідером парламентської опозиції Януковичем, побував в одній із столичних шкіл з поглибленим вивченням англійської, відвідав Національний заповідник «Софія Київська». У порушення узгодженого графіка, з керівником українського уряду в американського президента, на його прохання, була окрема зустріч у форматі «тет-а-тет».

Говорили про енергоносії, боротьбу з корупцією. І знову – про НАТО… Буша у Києві приймали за найвищим розрядом. На його честь звучав «салют націй» — 21 артилерійський залп, йому стелили червоні килимові доріжки, дарували українські старожитності.

Жив Буш у найпрестижнішому готелі, у номері, добова оренда якого становила понад 3 тисячі доларів, його пригощали «котлетами по-київськи» з рубленої курятини, налисниками і варениками з вишнями.

На знак виявленої уваги американський президент відповідав взаємністю: проходячи повз стрій почесної варти, заглянув у шпаргалку і звернувся до караулу українською: «Вітаю, воїни!».

Служити за контрактом можна буде два роки

Навесні для служби в Збройних Силах України планується набрати 21,5 тис. військовослужбовців, які служитимуть за контрактом.

«Ми розробили спеціальний план, який дає можливість набрати стільки контрактників, скільки треба армії без призову, не відміняючи його. Ми повинні навесні взяти 21,5 тисяч людей.

Це не так багато за мірками України», — заявила прем’єр-міністр Юлія Тимошенко.

Вона також повідомила, що служити за контрактом можна буде два роки. Зарплата військовослужбовця складатиме 1,2 тис. грн., харчування і проживання оплачуватиме держава.

Після закінчення терміну служби контрактники матимуть можливість вступати у вищі навчальні заклади на безкоштовне навчання без складання іспитів. Ті, хто підпише контракт на п’ять років, матимуть вищу зарплату, а після закінчення служби гарантовано отримають житло.

Тимошенко повідомила, що відповідний законопроект вже переданий у Верховну Раду. «Якщо парламент прийме цей закон, то я впевнена, що ми цю 21 тисячу наберемо… і нам просто не треба буде брати людей на термінову службу», — відзначила прем’єр.

Також Тимошенко заявила, що відмінити призов в армію можна було ще з 1 січня 2008 року. «Це можна було спокійно зробити з 1 січня без будь-яких перешкод. Фінансування для цього — не проблема. Біда в тому, що Президент категорично сказав «ні», — сказала прем’єр. Тимошенко також додала: «Якби у Верховній Раді було підняте це питання, то це призвело б до серйозних потрясінь у демократичній коаліції».

За матеріалами Інтернет

Яценюк заробив більше мільйона гривень

Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк направив до Державної податкової адміністрації декларацію про доходи за 2007 рік.

Як повідомила прес-служба парламенту, відповідно до декларації, загальна сума сукупного доходу голови Верховної Ради України та членів його сім’ї склала 1 240 955 грн., (зокрема Яценюка – 794 245 грн., у тому числі заробітна плата 230 120 грн., дивіденди, проценти, роялті 560 921 грн., доходи від наукової, викладацької, творчої діяльності, гонорари 3 204 грн.; сукупний дохід членів сім’ї – 446 710 грн.).

Яценюк володіє земельною ділянкою загальною площею 3012 кв. м, житловим будинком (298 кв. м), квартирою (118 кв. м), садовим будинком (114 кв. м) та гаражем (45 кв. м).

Члени сім’ї Яценюка користуються двома автомобілями «Шкода» та «Мерседес». У минулому році Яценюк витратив на утримання майна, яке перебуває у його власності, 28 790 грн., члени сім’ї сплатили 23 700 грн. за договорами добровільного страхування.

Розмір внесків (паїв) спікера до статутних (пайових) фондів підприємств, установ, організацій у минулому році дорівнює 28 232 грн. На рахунках Яценюка у банках та інших фінансово-кредитних установах знаходяться 4 239 281 грн., на рахунках членів сім’ї 815 187 грн.

Напередодні свої прибутки за минулий рік оприлюднив Віктор Ющенко. Він заробив 926 тисяч 922 гривні і 16 копійок, а члени його сім’ї отримали прибутків на суму — 606 тисяч 752 гривні і 45 копійок.

Великдень і Першотравень святкуватимемо дев’ять днів

Кабмін прийняв розпорядження «Про перенесення робочих днів у квітні 2008 року».

Відповідно до документа, з метою створення сприятливих умов для святкування 27 квітня – Великодня, 1 і 2 травня – Дня праці, уряд рекомендував керівникам підприємств, установ та організацій перенести робочі дні з вівторка, 29 квітня – на суботу, 17 травня, і з середи, 30 квітня – на суботу, 31 травня.

Тобто святкуватимемо дев’ять днів — від суботи, 26 квітня, і до неділі, 4 травня.

Спеціальний режим роботи банків та їх установ у зазначені дні встановлює Національний банк України. Також за своїм окремим графіком працюватимуть органи Пенсійного фонду, Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта».

Номер 16 від 18 квітня 2008р.

Ех, дороги...

Дуже часто, коли їду маршруткою з дому на роботу, а потім назад, доводиться чути, як водій «Газелі» скаржиться на розбиті, вибоїсті дороги.

Погані шляхи — це вже як погода, їх сприймають як зло, якого не уникнути. Пояснення чиновників щодо якості доріг стандартне — з бюджету виділяється надто мало коштів для їх ремонту. Зрештою, треба бути оптимістом. У всьому є «плюси»: погані дороги – рушій бізнесу. Ніколи не рахували скільки у Малині автосервісів? Є серед них різні — офіційні та підпільні, дорогі та дешеві, такі, де відремонтують ваше авто всерйоз і надовго і такі, де на одного слюсаря вісім начальників. Але, зрештою, це вже тема зовсім іншої розмови. Суть в іншому — роботи авторемонтникам вистачає, отже, вистачає поломок. Працівники автосервісів кажуть, що є машини просто недоглянуті, власник яких їздить, поки щось не відлетить, лише тоді береться ремонтувати. Але більшість — «жертви» бездоріжжя. У Малині є просто «маршрути екстріму» — вулиці Городищанська, Кримського, Грушевського і просто «легенда» серед водіїв — шляхи мікрорайону залізничного вокзалу. Не радує нічим і дорога, що веде до лікарні. Ям тут, як зірок на нічному небі. — Там не тільки машину «вгробити» можна, там ноги покрутити — запросто, не приховує емоцій водій однієї з маршруток, який возить людей від залізничного вокзалу до лікарні. — Я б посадив всю нашу мерію в маршрутку і провіз би «з вітерком» тими вулицями, може, б тоді вони зрозуміли, що Малин — це не лише площа Соборна, на інших вулицях людям також треба їздити і ходити. За день на роботі так втомлюєшся, адже дорогами доводиться не їздити, а маневрувати між ямами та вибоїнами. Від пасажирів тільки й чую скарги, мовляв, їдь повільніше, ти ж не дрова везеш. А хіба я винен, що на дорогах яма на ямі? Можна, звичайно, і повільніше їхати, але ж у мене графік, якого маю дотримуватися. Не помилюся, коли скажу, що в Малині всі дороги занедбані. Навіть у центрі міста. Постає питання — чому ж їх не ремонтують? З цим запитанням звернулися до директора комунального підприємства «Благоустрій», яке відповідає за стан міських доріг. — Ремонтувати дороги ми вже почали, — пояснює директор «Блогоустрою» Юрій Желєзний. — Зокрема вивезли відсів на вулиці Ватутіна, Кармелюка, Пиріжківську, Романенка. Але грейдерування розпочати, на жаль, не можемо, заважає дощова погода. Коли кореспондент «Замку Володарів» поцікавилася, яку суму грошей було витрачено на ремонт доріг торік, у відповідь почула: «А який у вас сімейний бюджет? Запитувати про таке просто некоректно. Адже — це комерційна таємниця!». Заступник малинського міського голови Володимир Шевченко запевняє, що в скорому часі за ремонт доріг візьмуться належним чином і не лише в центрі, адже після зими ремонту потребують усі шляхи. Хочеться вірити.

Що шукали в курганах?

Що таке «чорна археологія» — пояснювати не потрібно. Багато хто знає про цей різновид кримінальної діяльності, який вкрай рідко стає предметом уваги правоохоронних органів.

Нещодавно дядьки з лопатами добралися і до курганів та могильників, що знаходяться на території Новоград-Волинщини. «Чорні археологи», не маючи змоги далі розкопувати древнє Возвягельське городище, заглибилися у ліси. А чого ж?

Там узимку люди не ходять, а звірі не розкажуть. Тільки таємне завжди стає явним. Лісники натрапили на щойно розриті кургани у лісових хащах. Що вдалося знайти шукачам — наразі невідомо. Достеменно ніхто не знає, що знаходиться у курганах, і хто їх насипав. За попередніми даними, цей об’єкт археологічної спадщини належить до дохристиянського періоду. Точніше могли б розповісти науковці. А щоб їх запросити, потрібні гроші, та ще й немалі — десятками тисяч гривень не обрахувати їхні послуги. І де гарантія, що здобута інформація дійде до замовника? Адже влітку в програмі відзначення ювілею міста Новоград-Волинський, працювала археологічна експедиція на городищі Возвягеля.

Проте результатів лабораторних досліджень ні міська, ні районна влада досі не отримали. Науковці все ще вагаються кому їх надати. Справа в тому, що городище, на якому проводилися розкопки, знаходиться на території Новоград-Волинського району, а гроші за розкопки платило місто.

На знімках можна побачити те, що знайшли археологи влітку, знявши верхні шари грунту на певній частині городища Возвягель. На верхньому фото: начальник відділу культури і туризму Новоград-Волинської РДА Валерій Примак біля розритого кургану.

Ольга Веремій.

Нові досягнення

27-30 березня в Запоріжжі у спортивному комплексі ЗОШ № 104 відбувся чемпіонат України з кікбоксингу серед юнаків у розділах фул, лайт, семі-контакт, лоу-кік та сольні композиції. У турнірі взяло участь 270 учасників з 14 регіонів України.

Житомир представляла збірна команда ДЮСШ СОК «Авангард» Житомирської обласної ради та ДЮСШ «Старт» Житомирської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна» під керівництвом тренера В’ячеслава Гопанчука у складі двох спортсменів. Вони, гідно пройшовши всю бійцівську дистанцію, здобули дві золоті та дві бронзові нагороди. Найкращими стали житомиряни Андрій Балашкевич, 1992 року народження, учень ЗОШ № 34, тренується в ДЮСШ «Старт» Житомирської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна», який у ваговій категорії до 57 кг у розділі лайт-контакт, виборов перше місце і в розділі фул-контакт став бронзовим призером та Віктор Васянович, 1993 року народження, учень ЗОШ № 30, тренується в ДЮСШ «Старт» Житомирської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна» , який у ваговій категорії до 51 кг у розділі лайт-контакт виборов золоту медаль та у розділі фул-контакт посів третє місце. Приємно зазначити, що тренером обох переможців є Віра Макресова, про перемоги якої ми неодноразово писали на шпальтах нашої газети. Ярослава Журавель

Школярки побили вчительку

Цей випадок стався в житомирській школі № 33. На перерві учениця 7-го класу 12-літня Христина Гулякова разом із трьома 15-літніми подругами з іншої школи жорстоко побили вчительку-практикантку. Що ж стало причиною цього педагогічного скандалу?

Школа №33 розташована в самому центрі Житомира. Біля входу в приміщення школярі скопують квіткові клумби. Хлопчики й дівчатка в білих блузках і сорочках вибігають на перерві подихати свіжим повітрям. Все як у звичайній школі...

У той день студентка 2-го курсу Житомирського держуніверситету імені Івана Франка 18-літня Маргарита Білецька прийшла на свою першу педпрактику. На перерві відправилася обідати до шкільної їдальні.

— За столом навпроти сиділи чотири школярки й щось голосно обговорювали, — згадує Маргарита. — Я кілька разів подивилася в їхню сторону, а їм це не сподобалося. Дівчата почали погрожувати, мовляв, мені не поздоровиться, якщо попадуся їм на очі ще раз. Тоді я не сприйняла ці погрози всерйоз... Але дівчата не жартували. Коли практикантка поверталася до класу, вони наздогнали її на сходах.

— Мене схопили за волосся й смикнули так сильно, що я впала, — говорить Маргарита. — А потім почали бити ногами по спині. Я благала, щоб вони зупинилися. Але мене ніхто не слухав... Крик студентки привернув увагу інших учнів. Вони оточили дівчат, які билися, але ніхто не заступився за молоду вчительку. Всі просто стояли й дивилися, як її б’ють. Бійка припинилася тільки після втручання директора школи.

— Ви не знаєте, як знайти семикласницю, яка побила вчительку? — запитую учнів, що зібралися біля школи. Діти здивовано переглянулися.

— Христину? Але вона до школи не ходить! — сказала одна з дівчат. — Я вчуся в паралельному класі, а бачила її востаннє, напевно, місяць тому. Те ж саме сказали й учителі. Виявилося, що дівчинка з неблагополучної родини. До школи майже не ходить. Давно знаходиться на обліку в міліції. У надії зустрітися із Христиною я відправилася до неї додому. Але, як з’ясувалося, вона з мамою давно з’їхали зі старої квартири. І навіть сусіди й педагоги не знають, де вони тепер мешкають. Та ж історія й з 15-літніми подругами семикласниці. Всі вони змінили місце проживання. Причому одна з дівчат, незважаючи на свої юні роки, вже виховує 5-місячну дочку. Здавалося б, міліція повинна була порушити кримінальну справу. Але...

— Відповідно до висновку судмедекспертизи, — розповів начальник ЦОС ГУ МВС України в Житомирській області Валерій Філє, — у практикантки були легкі тілесні ушкодження. — Тому в порушенні кримінальної справи було відмовлено. Директор школи Йосип Осницький з висновками правоохоронців згодний. Позицію школи прояснили вчителі. Як з’ясувалося, вони вважають винною в тому, що сталося, не учениць, а починаючого педагога!

— Дозволивши розгорітися конфлікту, вона показала свій непрофесіоналізм, — говорять вони. — Ми не були свідками бійки, але впевнені, що Христину Гулякову і її подруг оббрехали. Можливо, вони дійсно кілька разів смикнули студентку за волосся, але ногами її ніхто не бив. Не будемо сперечатися з експертами й педагогами. Але напрошується питання: чому місцеву міліцію, а також педагогів шкіл, у яких вчаться дівчата, не турбує сам факт нападу на людину? І чому, зрештою, вони не запитують себе: через що неповнолітні не ходять до школи й не живуть вдома? Цього разу жертва юних хуліганок відскіпалася переляком.

Але хто може дати гарантію, що завтра вони не заб’ють кого-небудь до смерті?

..

Номер 19 від 9 травня 2008р.

Кухарі врятували життя ветерану… вчасно його не нагодувавши

Багато горя принесла Велика Вітчизняна війна. Море сліз пролито солдатськими матерями, вдовами та сиротами, і нічим не виміряти його глибину та гіркоту. У ці травневі дні ветерани, чиї долі обпекла війна, що тривала 1418 днів і ночей на суходолі, в небесах і на морі, пригадують фронтові будні. Їхня пам’ять відроджує образи однополчан, із якими вони ділилися патронами, останнім сухарем і щіпкою махорки. Все більше віддаляються у часі події війни, але в пам’яті й серці тих, хто воював і пережив воєнне лихоліття, вони здаються вчорашнім днем. Ветерани й досі пам’ятають вибухи бомб і снарядів, атаки під градом куль, жорстокі повітряні бої...

До найменших подробиць пам’ятає ті лихоліття 82-річний мешканець Новограда-Волинського Степан Лібега (на знімку). На День Перемоги ветеран завжди одягає святковий піджак з державними нагородами. Їх золотий відблиск нагадує йому про бойову юність, про загиблих побратимів.

Командир взводу панфіловець Степан Ілліч пройшов Велику Вітчизняну війну від Києва до Угорщини. Сьогодні ветеран дуже шкодує про те, що так і не побачив Берлін – війна зупинила його на околицях Будапешта. Відомо, що під час Великої Вітчизняної війни наші бійці змушені були перебувати у жахливих польових умовах – терпіти страшенний холод та безжалісну спеку, а ще частенько воювати на голодний шлунок. Однак саме ця обставина, як не дивно, врятувала життя нашому герою.

— У грудні 1944 року ми отримали наказ Сталіна взяти штурмом Будапешт, — згадує Степан Лібега. — Я як командир взводу наказав бійцям стояти на смерть, але наказ виконати. Під час штурму міста мене було важко поранено у живіт. Бій тривав цілісінький день. Закривавлений я лежав поряд із убитими та пораненими бійцями, не спроможний навіть покликати на допомогу. Моє тіло було паралізоване, й лише свідомість нагадувала про те, що я живий. Постійно стогнав від нестерпного болю і чекав смерті.

Санітари почали шукати поранених тільки надвечір. Коли побачили мене, а ще почули моє дихання, то остовпіли від подиву, не вірячи очам, що я живий. Не знаючи, як діяти, вони просто стояли. Виявляється, усі нутрощі вивалилися з мого живота й були розкидані ледве не на кілька метрів! Лишень санітари насмілились щось робити, як від нестерпного болю я втратив свідомість.

Пізніше дізнався, що врятувала мені життя майор медицини, хірург з величезним досвідом роботи, а ще дуже красива жінка. Соромно, що сьогодні я не пам’ятаю її ім’я, хоча дуже довго шукав свою спасительку після закінчення війни. Зробивши операцію, вона повідомила, що насправді врятувала мене не вона, а … кухарі, котрі боялися підійти ближче до передової, залишаючи своїх підопічних голодними упродовж доби! Отож, якби мій шлунок був наповнений, то я помер би одразу, без мук. А так, як бачите, живий та здоровий.

Їх стає все менше. Тих, хто пам’ятає весну 1945 року. Дедалі важче їм виходити на паради і отримувати величання від влади, від співвітчизників. З кожним роком колони ветеранів, котрі йдуть вклонитися пам’яті загиблих побратимів до обелісків і пам’ятників, стають все рідшими. Вони йдуть у вічність залишаючи нам мир, який відвоювали. В одній з європейських країн на пам’ятнику воїнам, які загинули на чужині, є такі слова: «Бога і солдата згадують тільки під час війни. Коли війна закінчується, про Бога забувають, а солдата зневажають». Це пересторога всім і на всі часи.

Щоб у сусіда корова здохла, а у партнера — рейтинг упав...

Президент України Віктор Ющенко доручив Кабінету Міністрів до 23 червня затвердити Державну програму формування позитивного іміджу України. Про це йдеться в указі Президента від 23 квітня.

З одного боку, нічого крамольного у такому дорученні немає. Хто буде проти позитивного іміджу України? З іншого боку, такі доручення виглядають трохи смішно, наївно, якось по-дитячому… Мовляв, затвердимо державну програму, профінансуємо її з бюджету, й імідж почне рости, як на дріжджах. Якби ж все так просто…

Імідж, як великий капітал, заробляється роками. Ось втратити його можна легко і швидко, одним необережним чи непродуманим кроком (словом). І жодний указ не допоможе. Це як косметика для жінки. За допомогою помади і пудри можна трохи підкоригувати неправильні форми обличчя, але, як кажуть поляки, «як пані страшидло, не поможе й мальовидло».

Імідж країн формують насамперед їх керівники, політики, дипломати… Пам’ятаю, в епоху Леоніда Кучми він боляче і нервово реагував на критичні публікації в медіа і звинувачував українських опозиційних журналістів у непатріотизмі. Мовляв, критикуючи президента, виставляючи його у непривабливому світлі, журналісти таким чином ганьблять Україну як державу.

При цьому Леонід Данилович не замислювався над тим, що журналісти, які у ті часи не працювали під наглядом медведчуківських темників, лише об’єктивно оцінювали стан речей у країні. Як кажуть, нічого на дзеркало нарікати… Те саме хочеться сказати і нашим теперішнім провідникам нації та керівникам держави. Не вигадуйте жодних державних програм формування позитивного іміджу, а уважно і самокритично подивіться на себе у люстерко. Не йдеться, звичайно, про зовнішній вигляд (хоча і такі дрібниці часом впливають на імідж. Мова про вчинки політиків, про їхні справжні цілі, заручниками яких стають і вони, і, як наслідок, держава. За прикладами не треба далеко ходити.

Достатньо подивитися на те, як нині поводяться перші особи держави, і чи думають вони при цьому, який імідж формують Україні? Що бачить Захід? Бачить відсутність єдності у лавах демократичної коаліції, взаємні звинувачення і нападки, відверто хамські заяви та істеричні реакції на них… Дійшло до того, що Президент України за кордоном (у Польщі) на прес-конференції жорстко критикує свій уряд і звинувачує у… корупції. «Я переконаний, що це (запропонований урядом порядок проведення земельних аукціонів. – Авт.) нова схема корупції», — безапеляційно, як прокурор, заявляє Президент.

Я не розумію, як союзники (!) можуть щодня (а часом і кілька разів на день) нещадно критикувати одне одного, свідомо шкодити, підставляти, вставляти палиці у колеса… Звичайно, дискусії у взаємостосунках гілок влади не уникнути, цілком можливі і сварки, і конфлікти, але це мають бути робочі моменти, сміття не можна виносити з хати, публічно з’ясовувати стосунки. А нашим першим особам держави так кортить насолити одне одному, вони так захопилися взаємопоборюванням, що у цій «ейфорії» вже не здатні оцінити наслідків. Насамперед, для держави. І все заради досягнення особистої локальної мети — чи то зберегти своє крісло, чи то здобути чуже. Якщо раніше однією з найпоширеніших українських приказок була «Щоб у сусіда корова здохла», то нині — «Щоб у партнера по коаліції рейтинг упав».

Наталія БАЛЮК.

Зони радіоактивного забруднення переглянуть

Настав час переглянути зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Таку ідею висловив голова Житомирської облдержадміністрації Юрій Забела 25 квітня в смт. Народичі. За його словами, це сприятиме покращенню привабливості постраждалих територій для вітчизняного та іноземного інвестування. Можна буде зняти «необґрунтовані» заборони щодо можливих видів діяльності на цих територіях, що дасть можливість вкладати кошти в розвиток інфраструктури, вести сільськогосподарську, лісогосподарську, виробничу та інші види діяльності там, де раніше цього робити не можна було через радіоактивне забруднення.

Такий перегляд змінить статус населених пунктів і сприятиме їх економічному та соціальному розвитку. «В травні, — сказав Юрій Забела, — науковці завершать обстеження окремих населених пунктів, віднесених до зони безумовного (обов’язкового) відселення Коростенського, Народицького районів та смт. Народичі, та підготовлять відповідний експертний висновок».

Олена ГРИЩЕНКО

Ціну на газ можуть підняти до Дня Перемоги

Про це повідомив керівник прес-служби НАК «Нафтогаз України» Валентин Землянський. При цьому він запевнив, що «заднім числом» ціни піднімати не будуть. Скоріше всього, з 9 травня розрахунки будуть вестися за новими тарифами.

«У такий спосіб вдасться уникнути соціальної напруженості в суспільстві», — вважає Землянський.

Раніше, Кабінет міністрів рекомендував Національній комісії регулювання електроенергетики провести з травня по грудень цього року поетапне підвищення роздрібних цін на газ для населення в межах 3-5 відсотків щомісяця залежно від обсягів споживання.

Зокрема, Кабмін рекомендував НКРЕ передбачити щомісячне трьохвідсоткове підвищення роздрібної ціни для побутових споживачів з об’ємом споживання до 12 тис. куб. м і п’ятивідсоткове щомісячне підвищення для абонентів, які споживають понад 12 тис. куб. м. Однак ціни не підвищилися через відсутність рішення НКРЕ.

..

На Коростенщині працівник кар’єру врятував двох чоловіків

Про сміливий вчинок начальника навантажувального цеху Беховського кар’єру Віктора Омельчука з села Михайлівка Коростенського району Житомирської області, цілком можливо, ніхто, крім його односельчан, так і не дізнався. Віктор, який врятував двох чоловіків, дуже скромний. Про те, що сталося, у райцентр повідомив голова Михайлівської сільради.

— У нас зараз проходить така акція: ми просимо через засоби масової інформації повідомляти нам про випадки порятунку людей, — розповідає начальник Коростенського районного управління ГУ МНС України в Житомирській області Сергій Рудзик. — І ось днями зателефонували з Михайлівки. «У нас таке сталося! Хлопець врятував двох чоловіків, які впали в річку на автомобілі. Усі думали, що хлопцям уже нічим не можна допомогти, а Віктор Омельчук не тільки витяг їх з холодної води, але ще й надав першу допомогу!», — повідомив голова Михайлівської сільради.

Ми одразу виїхали на місце, щоб зустрітися з героєм. Виявилося, усе так і було, як нам розповіли по телефону. Врятовані чоловіки нині знаходяться у лікарні. Лікарі говорять, що загрози для їхнього життя немає. Якби не Віктор, їх уже й на білому світі не було б.

Була неділя, приблизно четверта година дня. Віктор Омельчук із дружиною й дворічною донькою під’їхав на автомобілі до продуктового магазину на окраїні села Михайлівка. Ще в магазині чоловік почув якийсь дивний звук — нібито хтось дуже сильно вдарив чимось металевим по камінню.

— Пам’ятаю, тоді ще сказав дружині: «Хтось на мосту стукнувся», — згадує Віктор Омельчук. — Думав, сталося ДТП. Вибігаю на вулицю, дивлюся убік річки, а там автомобіль «Деу» летить із мосту у воду! Майнула думка: пасажири автомобіля потонуть.

Я впізнав машину. Сріблястий «Деу» із червоними ковпачками на колесах... Такий у нашому селі тільки в Романа (імена потерпілих змінені. — Авт.). Ромка зі мною на кар’єрі працює. Недовго думаючи, я сів у свою машину, де вже чекали дружина й донька, і, нічого їм не пояснюючи, помчав до місця події. Відразу до річки не під’їдеш, хоча міст знаходиться недалеко від магазину. Але з тієї сторони — бур’яни, болотиста місцевість, тому довелося об’їжджати дорогою. Напевно, хвилин п’ять втратив. Я дуже боявся, що не встигну. Ми всі в селі знаємо один одного. Це ж не просто якусь незнайому людину рятуєш! Колегу довелося витягати...

Я виїхав на міст, машину поставив серед дороги. Навіть мотор не заглушив. Ніколи було. І так уже багато часу втратив.

— Міст знаходиться прямо на в’їзді в село, — згадує Віктор. — Свідком трагедії був один хлопець. Мабуть, він знаходився десь поблизу. Машина впала з мосту, колесом зачепила бордюр і полетіла шкереберть у річку. Тільки колеса зверху стирчали. Зрозуміло, що витягати людей з машини було дуже складно. Треба було перевернути автомобіль. Той хлопець сам намагався це зробити. Я стрибнув у воду йому на підмогу.

— Вода холодна була? — запитую у героя.

— Я вам пропоную зараз це перевірити, — посміхається мій співрозмовник. — Того дня погода була така ж, як сьогодні. Напередодні пройшов дощ. Температура повітря була градусів десять. Правда, я спочатку холоду не відчував. Машина впала в чотирьох метрах від берега. Річка в нас — непоказна, але місцями глибока. Там, де хлопці впали, мені по шию буде, а ще метрів п’ять пройдеш, можна й з головою під воду піти.

Удвох з тим хлопцем нам не вдалося перевернути машину. Дружина покликала на допомогу! Прибігли ще хлопці. Машину перевертали учотирьох. Ви їх усіх, будь ласка, у газеті назвіть. Адже вони теж допомагали. Це Юрій Ущаповський, Володимир Кравець, ще якийсь хлопець із села Ігнатпіль, не пам’ятаю його ім’я.

— А ті, хто в цей час був у салоні автомобіля, подавали хоч якісь ознаки життя?

— Так. Вони на той час під водою вже хвилин п’ять знаходилися! Думав, що мертвих витягати доведеться. Кузов автомобіля дуже сильно погнувся. Заднє скло було розбите. Абияк перевернули машину, поставили на колеса. Я спробував відкрити одні дверцята, але її заклинило. З іншої сторони двері були відчинені, однак деформовані. Теж погано відчинялися. Навіть не знаю, звідки в мене тільки сили узялися! Дверцята я просто вирвав!

Вовка — здоровий хлопець. Він, здається, у міліції працює. Його я витягав першим. Він важить кілограм сто, а я — шістдесят. Після удару він чомусь виявився на задньому сидінні. Поки його з салону витяг, поки до берега допхав, стільки часу, здавалося, пройшло! Вовка — холодний, обличчя — синє. На берег його витягли, і я за водієм повернувся. Романа довелося тягти з водійського сидіння через задні двері, бо передні заклинило. Ромка — хлопець молодий і, слава Богу, важить небагато. З ним я вже сам упорався. Витяг його на берег і поклав на асфальт. Хлопці, як мені здалося, не дихали.

— Не злякалися, що нічим не зможете їм допомогти?

— Якщо чесно, у той момент я ні про що не думав. Коли побачив, що Вовка ворухнувся, одразу до нього підбіг і почав робити штучне дихання.

— Лікарі сказали мені, що до приїзду «швидкої» ви все робили правильно. Надавши вчасно першу допомогу, ви фактично повернули односельчан до життя. Де навчилися правильно робити штучне дихання? Я знаю, що теоретично багато хто знає, як це робиться, але щоб на практиці не розгубитися...

— Три роки тому я вчився в ДОСААФі, — соромливо посміхається Віктор. — Коли складав іспити, витяг білет про надання першої допомоги потопаючим! Ніколи не думав, що це може знадобитися у житті. Навіть уже й призабув трохи, як і що потрібно робити. Але руки самі все інстинктивно робили.

Вовка дуже швидко почав приходити до тями. Я три рази, напевно, йому на грудну клітину натиснув — і хлопець ожив. А от з Ромою довелося повозитися! Він наковтався стільки води й мулу, що грудна клітина стала кам’яною! Я вже й коліньми на його груди натискав. Здається, хвилини дві пройшло, як Роман заворушився! І отут подумав: але ж ми не подивилися, чи був хтось ще в машині. Не доведи Боже, двох врятували, а третього... ні. Якось страшно стало. Вовка щось промукав, і я одразу його запитав: «Скільки вас у машині було?» «Двоє», — відповів. Мені від серця відлягло. Виходить, нікого не забули.

— Уже потім, коли я був упевнений, що обоє потерпілих приходять до тями, ми викликали «швидку», — продовжує Віктор. — І тільки коли все закінчилося, мене почало трясти. Сам не знаю чому. Руки затремтіли. Сів на асфальт біля машини й тремчу. Мабуть, усвідомивши, що сталося, злякався. Та й холодно було.

— Чи не злякалася ваша дворічна донька, яка знаходилася в машині й, напевно, все бачила?

— Думаю, вона нічого не зрозуміла. Посиділа трохи в машині й заснула. Куди батько привіз, там і добре.

— Як ви провели решту дня? Відчули себе героєм?

— Півдня дивився телевізор. Хоча, швидше всього, просто дивився на екран, нічого не бачачи. Потім повечеряв і ліг спати. А зранку — на роботу. Що ж до того, чи відчув себе героєм... Навіть не знаю... Скажу одне: краще б такої ситуації ні в кого ніколи не було.

Комунальні ями — так малинчани називають відкриті люки

Відкритий каналізаційний люк, з якого стирчать дошки і який нічим не огороджений — типова картина для нашого міста. Потрапити у комунальну яму ризикує кожен малинчанин. Сьогодні відкритими або напіввідкритими в місті залишається близько десятка люків. Це, зокрема, по вулиці Неманихіна в районі паперової фабрики (на знімку зліва), по вулиці Грушевського (на знімку справа), біля дитячого садочка «Теремок», що в мікрорайоні вулиць Дорошок та Стуса і в районі «БАМу». Як говориться, біля кожного охоронця не поставиш. Комунальники стверджують, що допоки в місті процвітатиме несанкціонований прийом кольорових металів, доти зникатимуть кришки з люків та дощові решітки.

Олена Грищенко.

<Назад

...

Купуйте газету "Замок Володарів" на розкладках свого міста. Підписуйтесь у будь-якому поштовому відділені області. Підписка не закінчується ніколи! Передплатний індекс - 98697